За мотивами семінару Олександра Юхимовича Олексійчика «Прийняття та неприйняття».
Те, що ми приймаємо, і те, що не приймаємо, впливає на наші вибори, рішення та дії.
Прийняття та неприйняття створюють своєрідний коридор нашого життя, за стінами якого залишається все те, що ми не визнаємо та не обираємо.
А чи є різниця між і прийНЯттям та сприйнЯттям?
Різниця для мене очевидна. На мій погляд, спочатку неприйНЯття, а потім перехід до неприЯттю. Неприйняття - не при не Я не Ти. Інакше кажучи, це відсутність дозволу собі й іншому проявлятися так, як кожен з нас проявляється.
Прийняття - при не Я Ти - Я поки не можу виявлятися цілісно і справді, можливо дратуюсь, але дозволяю іншому бути іншим і поважаю це. До речі, приймати – не обов'язково погоджуватися та проявляти бездіяльність. Це означає давати можливість іншому проявлятися настільки, наскільки він може виявлятися без осуду, і без оцінок.
І для того щоб перейти до прийНЯття, а потім вже й до сприйнЯття - дуже важливо навчитися неприйНЯттю без власної агресивно-роздратованої реакції на його проЯви.
Давайте подивимося на семантику слова Прийняття - при Я Ти.
Це такий цілісний Я, при якому Ти такий же повноцінний, як і Я.
Неприйняття - не при Я Ти. Ти є, але ти не «при Мені», тобто Я тебе не приймаю таким, як Ти є.
Постає питання: «А хто ж такий Я?» Словами гаряче мною коханого майстра О.Ю. Олексійчика: «Я – це процес, це історія, це поддовжність (має довжину), це справжнє (дійсне), це цілісність».
І ще одне питання: «А чи потрібно приймати всіх?»
Теоретично – так! Адже кожен, подобається він нам чи ні, відкриває перспективу дізнатися про себе ближче, зрозуміти свою систему (з чого вона складається і як працює) свій внутрішній прістрій, прожити уроки, на яких ми вчимося. Так це так. Але, якби ми приймали одразу кожного, тоді ми не були б живими. Тоді ми не мали б можливості пізнавати, впізнавати і визнавати себе, отримуючи і проживаючи уроки. Визнавати - ви знання, бути при цьому знанні, бути свідком пізнання себе.
Я все ще на шляху прийНЯття та сприфйнЯття себе та інших людей. Неможливо приймати інших, не приймаючи себе.
Інша людина для нас - і шанс, і можливість стати трішки людяніше, ніж учора.
Я - неідеальна і я приймаю цю свою не ідеальність.
Це не просто. Адже з дитинства події та люди вчили мене категоричності, інакше не вижила б. Саме в дитинстві я вирішила, що потрібно бути ідеальною, адже тільки ідеальні люди заслуговують на супер-класне життя, і супер-класні події, і якесь мною очікуване майбутнє. Моя мама говорила мені з приводу моєї категоричності: «Жодний чоловік тебе не витерпить!». Це «жорстке благословення», дякувати Богові, не справдилося.
Я виросла. Мої уявлення про себе, людей, мир і Бога змінилися.
І я не ідеальна, і приймаю цю свою не ідеальність. І приймаю себе з усіма своїми неприйнЯттями сьогодні. І лише тоді завтра це може зміниться. І тоді завтра я, можливо, прийматиму трохи більше, ніж сьогодні. І тоді я справжня. І тоді мені не треба прикидатися, бути при Творці. Тоді я сама – Творець і разом із Творцем можу творити.
Тільки приймаючи себе неідеальну, у мене є шанс прийняти, а потім, якщо Бог дасть, і прийняти інших, а отже, прийняти і сприйнЯти інших, тобто сприйняти наше Ми і нашу Співтворчість.
Я справжня, жива, цілісна і повноцінна, тільки тоді коли я приймаю себе різнобічну, різноманітну (що складається з різних образів). І тоді щоразу можу сприймати і відтворювати по-різному цей різноманітний світ.
Я живу, я тут, я є! Я різна! Я дякую!
Адже так хотілося колись, соромно зізнатися, бути ідеальною.
Але відчуття таке, що ідеальне - означає мертве.
І я в захваті від цього інсайту!
Я приймаю свою не ідеальність!