Коучинг, коучинг, коучинг….
За останні півроку це слово вживалося у моєму лексиконі ледь не щодня. Тепер ним оперують всі мої близькі, друзі. І я, як мале дитя, тішуся, що навколо мене людей, які вірять, люблять, радіють, сміються від душі і просто живуть, стає значно більше. 

За час навчання змінилося дуже багато. Я дозволила відкритися Вам, колеги, тобі, Алло, але саме головне, я дозволила заглянути в себе самій собі.
Це було не завжди легко, десь боліло, десь кричало, десь стогнало, але результат того вартий, як і варта його я. Я полюбила себе, я прийняла себе, я дозволила бути собі. Звісно, цей шлях ще триває, думаю, що він взагалі ніколи не закінчиться, але це МІЙ шлях.

Що дало мені навчання коучингу?

Бути живою, приймати себе зі своїми сильними та слабкими сторонами, зі своїми страхами, переживаннями, почуттями, емоціями. І відкривши себе для себе, я почала бачити красу кожного.
Не можу не подякувати Школі та Аллі за витканий з любові та добра простір, в якому хочеться відкриватися, ділитися, заглиблюватися і засвоювати нові знання. 
Вдячна за постійну підтримку, за віру, за любов, яку хочеться передавати людям.

Що ще було важливим?

Місія… Місія, в якій я жива, і розуміння цього дає мені стільки сил, стільки енергії. Вона стала моїм рятівником: коли мені погано, коли невірю в себе, коли стомлена, тоді чую десь на задньому фоні, що ти живеш, аби робити людей щасливими. Тож роби)
Думок про те, як бути далі, для чого це все було, що з цим робити, які перші кроки будуть, навіть не виникають, бо я точно знаю, що коучинг в мені, що він частинка мене і вже йому нікуди не дітися))))
Одним словом, я дуже вдячна Аллі за те, що вона робить! Це щось неймовірне, яке іноді не піддається логіці, але, я й не намагаюся пояснити це! Бо вірю, що воно все не з проста))